Форум на ОКУЛУС

https://t.me/volodymyrzolkin/6366

Така матрьошка вумна.

Каже, що помстяться за свої 100000.

Отже. Принцип помсти.

Нападаєш зі зброєю. Отримуєш піздюлін. Плачеш. Розмазуєш по лицю соплі і кажеш що помстишся за піздюліни.

Портрет імбицила.

Правду кажуть: на росії 50% синіх, 50% - генетично ображених.

  

На мобілізованих, з якими беруть інтерв"ю

Дивитись довго не можливо.

Як не зек на позір, так мінімум аватар по життю.

"Ходите на вибори?" відповідають, не ходять, зачєм?

тобто?

Там 2 варіанти відповідей.

Або 1 раз були і голосували за путлєра чи жириновского, або не ходять зовсім.

Через відповідь слова "ми люді малєнькіє, поднєвольниє".

На інтерв"ю недавно один взагалі таке сказав: краще б нам, йому в рф-ії, газ провели.

Бреше, мабуть. Прибідняється.

  

https://t.me/Tsaplienko/23901

Що, виродки, ваші иальчікі лишають на нашій і в нашій землі.

Як жити в тих місцях навіть після перемоги,

Не боячись за життя дітей і своє?

Бумеранга вам.

Сторічного, жирного.

  

https://t.me/volodymyrzolkin/6369

русня, бігом зайшли і налайкали.

  

‼️ Воєнна розвідка України фіксує активізацію руху опору в рф

📌 В ніч на 4 січня у росії партизани вчергове зупинили рух цивільних потягів та військових ешелонів на ділянці Транссибірської залізниці у районі красноярська.

☝️ У новому 2023 році це вже принаймні шостий випадок знищення блоків сигналізації, централізації та блокування на залізниці у різних регіонах росії, що призводить до порушень у графіках руху військових ешелонів.

☑️ У минулому 2022 році було зафіксовано близько 40 таких випадків, а також випадки знищення залізничних трансформаторів та локомотивів. Суттєва активізація рейкових партизан у росії відбулася після оголошення путінським режимом часткової мобілізації.

ГУР в інших соціальних мережах: 🔹Facebook 🔹YouTube 🔹 Viber 🔹Instagram 🔹Twitter 🔹 TikTok

  

Просто зараз уроди вдруге за ранок бомблять Херсон.

"істінно рускій глрод".

Про масштабну тривогу я мовчу. То таке.

Чому би вам, свині, не бомбити свої істінно рускіє города?

У вас же логіка така специфічна.

Наше істінноє - пидищ, як не зрівняли з землею, то методично робите непридатним для існування.

Розвивайте свою розруху.

  

ППО рашистів збиває повітряні кулі.

https://t.me/AFUStratCom/11410?single

  

Ух.

На білорусі що відбувається.

https://t.me/AFUStratCom/11417

  

У нас тут експертів з історії розвелось, здається.

Читайте.

Хто не вміє - перекладач в поміч.

Історія про те, як москальня окупувала Руську (Українську) Церкву.

Цікава Історія.

Здається мені, це так зародився на рф-ії пращур фсб.

Бо методи такі специфічні.

Як Московський патріархат привласнив Українську церкву.

2 лютого 1589 року у Московії було проголошено Московську патріархію. Першим патріархом було призначено митрополита Іова.

Ще у 1448 році московська церква самовільно відокремилась від Київської Митрополії, а відтак не визнавалася Константинопольським Патріархатом і 141 рік перебувала в схизмі.

До того часу ці єпархії належали до Київської Митрополії Константинопольського Патріархату, що не передбачало їхнього самостійного управління.

Через самовільне відокремлення у 1448 році московська церква не мала євхаристійного єднання з православним світом і вважалася відступницею.

Згідно з історичними джерелами Вселенський Патріарх Ієремія II надав самопроголошеним московським митрополитам патріаршу гідність лише після того, як його півроку утримали у московському полоні.

Лише у 1593 році Собор визнав самопроголошеного Московського патріарха. Відтак першим патріархом московської церкви став Іов. Деякі науковці не виключають можливості фальшування грамоти, яка визнавала самопроголошений патріархат Московії.

На той час Київська митрополія православної церкви залишилася під омофором Вселенського патріарха.

1654 р., коли Українська держава Богдана Хмельницького укладала федеративний союз із Московським царством, цар Олексій Михайлович вперше поставив питання про переведення Київської митрополії під юрисдикцію Москви.

Але митрополит Сільвестр Косів і українське духовенство виступили проти цього, бойкотували Переяславську раду. Втім уже тоді не канонічно від Київської митрополії були відлучені й приєднані до Московського патріархату єпархії окупованої москвинами Білорусі (Могилівська, Полоцька й Смоленська)

Користуючись безладдям і хаосом громадянської війни, що почалась в Україні після смерті Хмельницького, цар за кожної нагоди порушував умови Переяславської угоди, обмежуючи автономію української козацької державності. Але зробити так само з українською церквою не міг. Першу спробу захоплення Київської митрополії було здійснено навесні 1661 р., коли, всупереч канонам, але з відома Олексія Михайловича, заступник патріаршого престолу Пітірім висвятив на єпископа Максима Филимоновича (Мефодія), відомого своїми промосковськими поглядами, одночасно призначивши його наглядачем над Київською митрополією .

Однак тоді новоявлений єпископ Мефодій зустрів запеклий опір з боку козацької старшини та наказного гетьмана Сомка, а справжній митрополит Діонісій Балабан одразу ж усунув ставленика чужої єпархії, призначивши єпископом Мстиславським Йосипа Тукальського.

Московський патріарх Никон 16 лютого 1662 р. виголосив анафему на свого заступника Пітіріма за порушення канонів. Та попри невдалий фінал московський уряд не відмовився від задуму прибрати до рук українську православну церкву. І вже через чотири роки, 11 жовтня 1665 р. гетьман Іван Брюховецький підписує так звані Московські статті, що значно обмежували автономію України. Серед положень цього договору було переведення Київської митрополії під юрисдикцію Московського патріархату.

Брюховецький невдовзі побачив, яке, за висловом М. Грушевського, “угліє вогняне” зібрав на свою голову. Проти гетьмана піднялися усі: Запоріжжя, яке привело його до влади, старшина, простий люд і духовенство. Останнє взагалі категорично відмовилось приймати митрополита з Москви, заявивши, що зачиниться в монастирях і хіба їх звідти за шию й за ноги витягнуть, тільки тоді московський митрополит у Києві буде. “Нам лучче смерть прийняти ніж митрополита з Москви” – говорили церковники. В Україні піднялось повстання, під час якого Брюховецького було вбито. На десять років Москві знов довелося забути про Київську митрополію.

1684 р. помер давній спільник Петра Дорошенка митрополит Йосип Нелюбович-Тукальський. Царський уряд вирішив скористатись цим і домогтись приведення на Київську кафедру такого лояльного митрополита, який би прийняв благословення від московського патріарха і визнав його владу. Незабаром було віднайдено потрібну кандидатуру – єпископ Гедеон (князь Святополк Четвертинський), сват гетьмана Івана Самойловича, який ставився прихильно до будь-яких учинків московських урядовців.

Українське духовенство рішуче виступило проти обрання Гедеона та підпорядкування Московському патріархату. Було направлено два протести Самойловичу.

У першому говорилося, що перепідпорядкування митрополії – прерогатива лише Константинопольського патріарха. В другому сповіщалось про нові порядки, заведені в нещодавно прилученій до Московської патріархії Білгородській єпархії (Слобідська Україна): з кожної парафії вимагали захмарні податки, за несплату яких священика били палицею, за будь-яку несподівану смерть миряни мали платити митрополиту гривню. Старий церковний спів скасовано і на московський лад поставлено, до чого прості віряни не могли звикнути. Духовенство 6 липня 1685 р. переважною більшістю бойкотувало церковний собор, на якому був обраний митрополитом Гедеон. Тому в його обранні взяли участь москвофіли і дрібне духовенство. У жовтні того ж року Гедеон приїхав до Москви за благословенням. 8 листопада в присутності царів Івана й Петра, а також царівни Софії Гедеон присягнув на вірність Йоахиму. Так митрополит став клятвопорушником, оскільки на соборі присягав на вірність патріарху Вселенському.

  

Московія досягла своєї мети: контроль над українською православною церквою було здобуто. Залишилося лише домогтися від Константинопольського патріарха офіційної згоди на передання митрополії. Ще 11 грудня 1684 р. московські царі через грека Захара Софиру надіслали грамоту до Вселенського патріарха Якова з проханням передати Київську митрополію, бо цього нібито бажає й сам український народ.

До грамоти було додано 40 соболиних шкурок та 200 рублів з обіцянкою надіслати ще стільки ж, одначе патріарх Яків передавати українську церкву відмовився. За три дні після повернення Гедеона до Москви патріарх Йоахим склав нову грамоту до Константинопольського патріарха з тим же проханням передати митрополію і дозволити висвятити Гедеона у Москві, щоб із ним бодай чого не сталося у дорозі до Туреччини. У цій же грамоті знов говорилось про “палке бажання малоросіян “прилучитись” до московської церкви”. Однак яким воно було насправді видно з реакції українського духовенства, на думку якого Московський патріархат був всього лише уламком Руської (Української) православної церкви. До того ж культура московського православ’я перебувала на нижчому від київської рівні. Це розумів патріарх Никон, який запросив ченців з України для виправлення й уніфікації богослужебних книг.

Разом із грамотою Йоахима до Стамбула (Константинополя) було відправлено дяка Микиту Алексєєва (від Кремля) й старшину Івана Лисицю (від Самойловича). Метою цього посольства було умовити нового Константинопольського патріарха Діонісія згодитись на передання митрополії. Але так само, як і Яків, Діонісій категорично відмовився, мотивуючи тим, що не може вирішувати нічого без участі інших патріархів. Саме в цей час у сусідньому місті Едірне (Адріанополь) перебував патріарх Єрусалимський Досифей – у тогочасному православному світі дуже шанований церковний діяч. Посли прохали умовити Діонісія офіційно передати Київську митрополію. Але Досифей зустрів посланців непривітно й рішуче відмовився допомогти, пояснивши, що це заборонено правилами Святих Отців. Та й чого просять, коли вже фактично забрали . Відмовився він навіть тоді, коли Микита Алексєєв пообіцяв “государево жалование".

Здавалося б, справу легітимізації переведення Київської митрополії під юрисдикцію Московського патріархату було зовсім провалено, але спритний Микита Алексєєв вирішив скористатись дипломатичним становищем Туреччини й звернувся до султанського візира із проханням вплинути на патріархів.

У той час Османську імперію дуже непокоїла ймовірність приєднання Московії до антитурецької коаліції (Польща, Австрія та Венеція), котра почала війну проти Стамбула. Тому візир виконав прохання московського дяка, й під його тиском у травні 1686 р. Діонісій віддав патріарху Московському Українську Православну Церкву. До наших днів збереглась коротенька розписка Константинопольського патріарха Діонісія про те, що в обмін на грамоти на Київську митрополію він отримав від царського посланця Микити Алексєєва “три сорока соболей и 200 червонных”. Саме за такою ціною було продано Московському патріарху Українську Православну Церкву. Того ж року спеціально скликаний собор позбавив Діонісія патріаршого сану за неканонічну передачу митрополії. А через 238 років, 13 листопада 1924 р. Константинопольський патріарх Григорій VIII у Томосі зазначив, що “відізвання від нашого престолу Київської митрополії й православних митрополій Польщі та Литви, залежних від неї, і прилучення їх до Московської патріархії відбулося не за канонічних правил”.

Тиск на "партнерів". Нічого не нагадує?